Вовкулака

Народні вірування про людину, що обертається вовком: хто нею стає, як її впізнавали і як, за переказами, поверталися до людської подоби.

Вовкулака — один із найдавніших образів української народної демонології: людина, що обертається вовком. У карпатських та гуцульських записах поряд ужито й інші назви — вовкун, а в зведенні Володимира Гнатюка розділ названо «Вовкулаки (Вовколаби, Вовкуни)». Тут зібрано не суху науку, а живі сільські вірування, тож і ми переповідаємо їх із повагою до тих, хто колись у них вірив.

Хто, за переказами, ставав вовкулакою

У народних оповіданнях розрізняли два роди таких людей. Гнатюк, спираючись на збирачів свого часу, занотовує: «Вовкулаки бувають двоякі' вроджені — тоді вони періодично перемінюються у вовків, як прийде на се пора, і біг'ають із ними», та зачаровані — ці лишаються вовками доти, доки хтось їх не впізнає й не відчарує. Вроджену долю пояснювали по-різному: дехто переказував, що вовкуном родиться дитина жінки, яка під час вагітності побачить вовка чи з'їсть м'ясо роздертої вовком звірини (за матеріалами в «Знадобах», що їх наводить Гнатюк).

Цікавий і тілесний образ перевтілення. У «Нарисі» Гнатюк переказує запис із Покуття (Kolberg): «Вовкулаки мають під пахою таку ямку, в котрій сходяться кінці шкіри. Через ту ямку вивертається шкіра і чоловік входить до середини, а на верх виходить вовк, коли прийде на се пора».

Гуцульські оповідання

Володимир Шухевич у «Гуцульщині» (том V, присвячений міфології) подає окремий розділ «Вовкуни-Вовкулаки». Тут перевтілення пов'язане з місяцем: «Се такі місьишники, що перемітуют си у вовка утот чьис, йик загибає старий місьиць а настає новий».

Один зі записаних у Космачі переказів (зап. Климентина Лисинецька) розповідає про чоловіка, що любив свою жінку. Коли надходила «година» перевтілення, він мусив іти; жінка, обороняючись вилами, поранила вовка по голові — а потім упізнала чоловіка з розбитою головою. За тим самим оповіданням, доки людина не зізнається, доти лишається вовкулакою: «доки не признает си або відьма, або опир, або вовкулак, то доти є такий, а йик признает си, то стає чистим чоловіком».

Як, за вірою, поверталися до людської подоби

У записаному Гнатюком оповіданні (том І, 1904) читаємо просто й буденно: «Одна жінка мала чоловіка вовкуна (вовкулаку). Він все ходив кудась ночами». Народні способи «привернути» людині давній вигляд були різні: за переказами, вовкулаку проводили крізь хомут, стягали з нього шкіру разом із шерстю або вдаряли його перевеслом — ці деталі Гнатюк наводить за записами Б. Грінченка, В. Ястребова та «Знадобами», а не від себе.

Так у народній уяві вовкулака лишався не стільки страховиськом, скільки скривдженою або зачарованою людиною, якій можна було допомогти повернутися «чистим чоловіком».

Джерела

Володимир Гнатюк. Нарис української міфології (розділ «Вовкулаки (Вовколаби, Вовкуни)»).
Володимир Гнатюк. Етнографічні матеріали, том І (1904).
Володимир Шухевич. Гуцульщина, том V (міфологія), розділ «Вовкуни-Вовкулаки».