Ворожіння

Коли ворожили

Ворожіння прив'язане до календаря. Дівочі — на Андрія (13 грудня), коли, за записом, «значне місце в новорічній обрядовості посідали дівочі ворожіння»; на врожай — переддень Нового року та Стрітення; на напрям і пару нареченого — на Івана Купала. На Лемківщині Андрія «в народі називають дівочим молодіжним святом», а хлопців на вечорниці впускали лише «після процедури ворожіння».

Про судженого

Способів було багато. Дівчата «ходили вночі рахувати кілля огорожі. Дев'ятий кіл зав'язували ниткою, а вранці дивилися, високий кіл чи низький, прямий чи кривий, з корою чи без — яким був кіл, таким мав бути і наречений». Ліпили вареники-бобальки й впускали кота: «чий вареник кіт з'їдав, та дівчина вийде щасливо заміж». А ще «вибігали з ложками надвір і по черзі калатали: з якого боку обізветься собака, звідтам завітає її суджений».

Віск і дзеркала

Одним із важливих ворожінь було «виливання розтопленого воску на холодну воду»: над застиглими формами гуртом гадали, «чи швидко вона вийде заміж, скільки матиме дітей». Щоб побачити судженого, ставили опівночі «дві їднакових люстрі, а напроти кождого їдну свічку» й сиділи тихо до півночі.

На врожай

Господарське ворожіння читало майбутній рік. «Найчастіше ворожили на вугіллі з букового дерева»: на маглівницю накладали вуглики, кожен — певна культура (жито, овес, картопля, кукурудза); «якщо вуглик спопелів — буде врожайним, якщо погас, не догорівши, — то ні».

Ворожка й ворожбит

Окремо від громадського дівочого ворожіння стоїть постать ворожки (ворожбита) — радника-віщуна, що часто й лікував: у Гнатюка є оповідь «Ворожка лічить водою», а по пораду до «чарівниці» йде дівчина. Чіткої типології «ворожка ↔ знахар ↔ мольфар» джерела не дають.

Джерела

• Степан Павлюк (ред.). «Гуцули» та «Лемки», розділи «Календарна обрядовість».
• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонольоґії».