Писанка

Писанка

На Гуцульщині традиція розмальовувати навесні яйця сягає глибокої давнини, про що свідчать архаїчні знаки та символи писанкового орнаменту. Гуцули називали писанку «письмо предвіцьке» (предвічне): в її орнаменті, за уявленнями горян, втаємничені знання-послання з минулого, де кожен мотив мав своє значення, а сукупність знаків творила зміст, який можна було «прочитати».

Розписували яйця переважно жінки і дівчата, рідше хлопці та чоловіки. Писанкарство було тут промислом, тож із ХХ століття ним займалося найчастіше кілька жінок на селі — так звані «писарки». У знаних осередках їх могло бути й більше: у Космачі в 20—30-х роках ХХ століття налічувалося понад п’ятдесят майстринь.

Як робили писанку

Для декорування використовували технологію воскового розпису та спеціальний лійковий писачок — «кистку». Через поліхромність гуцульських писанок воском послідовно вкривали відповідні фарбовані ділянки й занурювали яйце в дедалі темнішу фарбу — стільки разів, скільки було барв; колір останнього занурювання ставав основним тлом.

Барвники гуцули заготовляли з природних матеріалів у домашніх умовах. Уперше детально описав технологію фарбування та гуцульське писанкарство Володимир Шухевич у праці «Гуцульщина». За цим описом, «жовтило» (жовту фарбу) отримували з вивару яблуневої кори або з шафрану; «чорнило» (чорну) виварювали з луски соняшника з додаванням залізного купоросу; «зеленину» добували, виварюючи житні висівки та луску незрілого соняшника; темно-коричневу — з відвару кори дуба та чорної вільхи. Червону «краску» колись отримували, ймовірно, з комах — кошенілі, а наприкінці ХІХ століття купували «червону тріску» — барвник рослинного походження. З початком ХХ століття писанкарки поступово перейшли на куповані рослинні та хімічні барвники.

Символіка фарб

Велике значення мала символіка кольору. Здавна гуцульські писанки мали жовтогаряче забарвлення, пізніше з’явилися й інші барви. Жовтий — колір сонця, небесних світил, достатку й урожаю; червоний — життя, сила, здоров’я та кохання; зелений — весна, пробудження природи, воскресіння, родючість землі; білий — чистота та святість; чорний — земля.

Писанка у великодніх звичаях

З покоління в покоління писанка зберігається як невід’ємний символ Великодня. На Гуцульщині писанки пишуть протягом сорока днів Великого посту, особливо в останні два тижні. У Чистий четвер діти сповіщають, що через три дні настане Великдень, за що отримують від господарів писанку в дарунок. Писанки обов’язково несуть святити у великодньому кошику, дарують священникові, роздаровують дітям, родичам, а також старшим і бідним людям, щоб помолилися за душі померлих. Зберігся звичай, коли дівчата у Великодній понеділок дарують хлопцям писанку. Після Великодня, у поминальну суботу, біля могил рідних родина дає писанку й пасочку комусь із присутніх.

Орнамент

Орнаментація гуцульських писанок вражає різноманітністю. У декорі домінує геометричний орнамент: солярні знаки (коло, спіраль, хрест), «громові» (кривулька, зигзаг), символи подружньої пари (трикутник), засіяного поля (ромб), вічності (безконечник), дерева життя. Кожне село мало локальні художньо-стильові особливості, кольорову гаму та власні варіанти поділу поверхні яйця на орнаментальні площини, що відповідали уявленням про будову світу — приміром, поділ на чотири утворював хрест, знак чотирьох сторін світу.

Писанкові візерунки гуцульського краю акумулювали давні картини світосприйняття, естетичні пріоритети та віртуозну майстерність його мешканців — цінне надбання української культури.

Джерела

• Володимир Шухевич. «Гуцульщина». Львів, 1904 (опис технології фарбування та писанкарства).
• О. Г. Ляшенко. «Писанки» // «Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження». Київ: Наукова думка, 1987. С. 422—431.
• О. Г. Соломченко. «Писанки Українських Карпат». Ужгород: Карпати, 2004.
• Н. А. Лоліна. «Регіональні особливості символів та знаків української народної писанки» // Вісник ХДАДМ. Харків, 2011. № 2. С. 119—123.