Повітруля (полонинська діва)

Дух полів і полонин, що зваблює вівчарів танцем, але рятує коханих від нявок. За карпатськими повір'ями — з осторогою про джерело.

Хто така повітруля

Повітруля — за карпатськими повір'ями, різновид духів, що «живуть у полях та на полонинах». Їх звали ще «полонинськими дівами» чи «русалками-повітрулями»; гойдаються вони «на вітах старих дерев». На відміну від нявок, які мешкають у печерах і прірвах, повітрулі — духи відкритого простору, поля й вітру.

Час волі

Свій «час волі» повітрулі мають на Зелені свята — «кілька днів, коли ці лісові істоти мають волю». Як природні духи, вони приносять «урожайні теплі дощі», але можуть і гніватися, якщо їх не вшанувати.

Танець і небезпечне кохання

Понад усе повітрулі люблять танцювати й співати, тож «часто зваблюють молодих вівчарів, щоб ті пригравали їм на сопілці». Хто гарно розважить — того нагороджують і відпускають, наказавши мовчати, кого бачив. Та їхня любов «не приносить щастя земній людині: парубок марніє і хворіє, а як не звернеться до мольфара по допомогу — може й померти».

Рятівниці — і оберіг від них

Прикметно, що повітрулі часто рятують тих, кого полюбили, від злих нявок-бісиць — «виводять із туману або з пущі». А головним оберегом від самих «полонинських звабливиць» вважали вогонь.

Про джерело

Повітрулю в доступних матеріалах описано лише в сучасній книзі Громовиці Бердник (2006) — це авторський переказ традиції, а не польовий запис XIX століття. Межа між нявками, русалками й повітрулями в ньому подекуди розмита — так само, як і в самих народних уявленнях.

Джерела

Громовиця Бердник. «Знаки карпатської магії» (розділ «Літо»).