Народне лікування травами

Домашня аптека

На Гуцульщині лікуватися травами вміла більшість дорослих, а особливо — жінки: вони знали, «коли і як збирати, сушити, зберігати» зілля й «готувати мазі, відвари, настої». У кожній хаті щороку заготовляли запас лікарського зілля, а біля хати вирощували любисток, нагідки, руту.

Коли збирали

Найкращою порою для збору вважали Івана Купала — «за тиждень до Івана і ще тиждень по Івані», і неодмінно вранці, «до схід сонця», поки роса ще на травах.

Як готували ліки

Із зілля робили сік свіжих рослин, відвари, водні й спиртові настоянки, порошки з висушеного кореня, мазі (сік або подрібнена рослина з жиром) і компреси. Дозування було «умовне» — приблизно «ложка сушеної рослини на склянку окропу», а пили зазвичай «тричі на день перед їжею». Часто змішували кілька трав.

Від чого яке зілля

Джерело називає багато рослин за призначенням: полин, м'ята, материнка — на шлунок; хвощ і подорожник — на нирки; підбіл, чебрець, алтей, дивина — на кашель; деревій і живокіст («ґав'яз») — на рани, вивихи й переломи; валеріана та пустирник — на серце; ромашка й череда — для купання дітей. Окремо стоять полонинські трави: тирлич («джинджура»), арніка («скусівник») і змієвона, про яку казали, що вона «здатна вилікувати 40 недуг».

Купелі й обгортання

Хворих і дітей купали у відварах (череди, фіалки, живокосту), робили холодні обгортання й «сухі купелі» — дихали паром від розжарених цеглин, кинутих у воду. Часник вішали на шию й натирали ним тіло — і як ліки, і як оберіг.

Коли зілля безсиле — слово

Траву часто поєднували зі словом. При тяжких недугах вживали «вугілля живої, кресаної ватри»: його відгашували у воді, якою обмивали хворого. А «наговорною» (примівною) водою — над якою знахарка проказала примівку тричі чи дев'ять разів, набраною «непочатою» до схід сонця — обмивали при вроках і дітей «при криках».

Джерела

• Степан Павлюк (ред.). «Гуцули» (Етнографічні групи українців Карпат), розділ «Народна медицина та ветеринарія».

Це етнографічний опис, а не медична порада.