Кутя і святвечірній стіл

Що таке кутя

На Гуцульщині кутя — головна й обов'язкова страва Святого вечора: «найчастіше грубо товчена пшенична каша, приправлена медом і маком». Мала й місцеві назви — «дзьобавка», «пшениця з медом». Саме з куті починали вечерю, «на якій мали бути присутніми всі члени сім'ї».

Її відрізняли від поминальної страви: «на відміну від поминального колива, кутю на Святвечір заправляли маком, змішаним з медом або цукром», тоді як коливо готували без маку.

Стіл на сіні

Святвечірній стіл був обрядовим простором. Сіно стелили «на столі і під столом», по кутках клали «часник, цукор, сіль, металеві предмети», під стіл ставили «ярмо, сідло, сокиру», а ніжки обкручували ланцюгом. Вечеря складалася «з семи, дев'яти або дванадцяти страв, залежно від місцевих традицій та достатку сім'ї» — єдиного «канону 12 страв» джерела не дають.

Вечеря для померлих

На Святвечір, за віруванням, приходили «і душі померлих членів роду». Для них «на підвіконня спеціально ставили по ложці куті», у новий горщик набирали «по ложці з кожної страви» й накривали хлібом; такою «вечерею для померлих» обмінювалися з сусідами. Ложки після вечері «залишали немитими до наступного ранку, бо ними начебто мали користуватися душі покійних».

Лемківське застереження

Не скрізь у Карпатах кутя була відома. На Лемківщині польові записи свідчать протилежне: «Колись не знали в нашім селі за кутю» (с. Стужиця), «Куті в нас немає» (с. Ракове). Причина проста — «пшениці в горах не сіяли: там вона не родилась. Натомість варили кашу з ячменю (пенцак)». Кутю тут вважають пізнім привнесенням духовенства й учителів. Тож кутя — передусім гуцульська й загальноукраїнська традиція, а не спільнокарпатська.

Джерела

• Степан Павлюк (ред.). «Гуцули», розділи «Календарна обрядовість», «Народне харчування».
• Степан Павлюк (ред.). «Лемки», розділи «Календарна обрядовість», «Народне харчування».