Гуцульське весілля

Три частини

Традиційне гуцульське весілля ділилося на передвесільну, власне весільну й повесільну обрядовість. Це був не один день, а довгий шлях — від першого погляду двох родів до прийняття молодої в новий рід.

Сватання і заручини

Перед сватанням бували «обзорини»: не лише хлопець із батьком ішов до дівчини, а й вона з батьками — до нього. Сватати йшли пізно ввечері, «щоб, на випадок відмови, зберегти сватання в таємниці». Старости несли калачі й горілку; при згоді староста «перебивав руки хлібом». Про наречену говорили алегорично — про куницю чи ягницю, чий слід привів сватів. На згоду дівчина перев'язувала старшого старосту рушником навхрест і вішала йому на груди сирний калач, а мати обсипала молодих пшеницею й білою вовною та подавала мед — символ єдності родів. Уперше лунала барвінкова пісня, що вшановує рід і кличе його покровительства, згадуючи й померлих.

Деревце, вінок і «князь із княгинею»

Напередодні весілля вбирали «деревце» (на Закарпатті — «вінки») — вершечок ялиці, символ роду й «дерева життя»; подекуди його заміняв «прапор» — топірець із червоною хустиною. Вінок мастили медом і вкривали позліткою. Мати розплітала й чесала молодій косу — і та плакала, бо це було прощання з дівоцтвом; загублений вінок вважали за велике нещастя. Після покладення вінків молодих звали вже «князем» і «княгинею».

Посажний калач

На Гуцульщині пекли не коровай, а великий кислий хліб і «посажний» калач, яким благословляли на шлюб. Калач не різали, а розламували: дружба з молодим «підскакуючи, розламують його головою», а дружки ловили шматки — щоб самим швидше вийти заміж. Сирні калачики прив'язували молодим до зап'ясть.

Обряди й повернення в рід

Молода на коні дивилася крізь калач на чотири сторони світу з побажаннями: «Аби с була, як зоря красна», «як сонце щасна». Була «проща» — прохання благословення з триразовим обходом столу, і «повниця» — перепій із різьбленої миски. А наприкінці молоду «завивали» в перемітку-рантух: відтоді вона молодиця. Через тиждень справляли «міни», а за місяць — «калачини», де дарували по дванадцять калачів.

Джерела

• Степан Павлюк (ред.). «Гуцули» (Етнографічні групи українців Карпат), розділ «Сімейна обрядовість».