Чугайстер
Хто такий чугайстер
Чугайстер (також чугайстрин, або просто «лісовий чоловік») — один із найприязніших образів гуцульської демонології. У народних віруваннях Карпат це не страшний дух, а радше дивний мешканець лісу, що до людини ставиться по-доброму.
Володимир Гнатюк у праці «Нарис української міфології» подає його так: «Чугайстер виглядає як чоловік, але такий високий, як смерека, в білім одязі. До людини відноситься приязно, балакає з ним, гріється при ватрі, а лише бігає по лісах та поїдає лісовиці (нявки)». Цей опис Гнатюк наводить за збіркою «Знадоби» (т. II, с. 454).
Заклятий чоловік
Звідки взявся такий лісовий мандрівник? За матеріалами, що їх зібрав А. Онищук («Матеріали до гуцульської демонольоґії»), чугайстер — «се заклятий чоловік». Гнатюк переказує цей запис докладно: «Він ходить лісами, блукаючи, і ніхто його не вб’є, ані не з’їсть, бо так йому пороблено. Одежі не носить ніякої, а шкіра його покрита буйним волоссям» (за Онищуком, с. 60).
Отже, у віруванні чугайстер — людина, на яку накладено закляття («так йому пороблено»). Через це він приречений вічно блукати лісами, і його не бере ні смерть, ні чужа сила.
Ловець нявок
Головна риса чугайстра — він ловить нявок. Гнатюк, спираючись на записи Онищука, описує це без прикрас: чугайстер «сповняє страшну функцію смерті нявок, бо вбиває їх і їсть; їх м’ясо служить все за поживу. Зариється в листя і так чатує на нявку. Коли вона підійде, вхопить її, розідре надвоє і їсть» (Онищук, с. 60, ч. 1). А «коли люди розложать у лісі огонь, — приходить до них і смажить зловлену нявку на ріжні» (там же, ч. 2).
Важливо не плутати дві різні теми. Те, що чугайстер полює на нявок, — це його власна риса. А обереги від самих нявок (часник, любисток, вивернута навиворіт сорочка) — то окреме народне вірування, яке стосується захисту людини від нявок, а не від чугайстра.
Привітний до людини
При всій своїй грізності до нявок, до людей чугайстер прихильний. За тими ж записами Онищука, чоловікові «не робить зла, хіба просить чемно у танець, а, відтанцювавши своє, відпускає» (с. 60, ч. 3). Гнатюк додає, що «деколи обороняє навіть людей від шкоди» (там же, с. 61, ч. 4).
Саме цей лагідний бік — лісовий велетень, що гріється при ватрі, балакає з подорожнім і кличе його до танцю, — зробив чугайстра одним із найтепліших образів карпатських вірувань.
Джерела
- Володимир Гнатюк. «Нарис української міфології» (розділ про чугайстра, за «Знадобами» т. II, с. 454, та матеріалами А. Онищука «Матеріали до гуцульської демонольоґії», с. 60–61).
- Володимир Шухевич. «Гуцульщина», т. V (міфологія) — записи про нявок.