Купальська ніч у Карпатах: що зберіглося до наших днів

Купала — найкоротша ніч року, свято сонця в його повній силі. У Карпатах воно має свій, гірський характер. Ось що про цю ніч зберегли етнографи.

Свято сонця і вогню

Купала припадає на літнє сонцестояння. Народ вірив, що цього ранку сонце «грає»: за свідченням Івана Огієнка, воно «то опускається за обрій, то знову підіймається, „жениться й танцює"». Тому головний знак свята — вогонь. Купальська ватра очищала: через неї, як пише Огієнко, «скакали в Купайлову ніч», бо вогонь має «велику очищальну силу». У горах ці ватри палали на видних верхах.

Трави найсильнішої ночі

Купальська ніч — час трав. Головна з них — звіробій, недарма звана «Івановим зіллям»: золотий квіт, який святили й тримали в домі від поганого ока. На Купала, за записами Гнатюка, зіллям «обмаювали хати і всі будинки, а особливо чорнобилем» (полином) — гіркою травою, що боронить від лиха. Зібраний цього дня полин, за гуцульським повір'ям (Павлюк), захищав не лише від хвороби, а й від нечистого.

Цвіт папороті

Найзагадковіше повір'я ночі — цвіт папороті. За переказами, що їх зібрав Гнатюк, папороть цвіте «під Івана Купала» лише одну мить — «блисне і нема». Хто здобуде той цвіт, той, за віруванням, «зараз знав би, де лежать скарби».

Ніч, коли ліс оживає

У горах Купала — ще й час, коли особливо діяльна лісова сила. За демонологічними записами Гнатюка, саме «особливо на Купала» нявки виводять танці на високих верхах, а лісовика можна побачити «в ночі перед Іваном Купалом», як він «сидить на дереві, кричить і хохочеться, тішиться того дня».

Що лишилося

Багато з цього живе й досі: купальські ватри, святкування найдовшого дня, повага до зілля, зібраного цієї ночі. Купала нагадує просту річ — людина живе в ритмі сонця, і є дні, коли цей ритм відчувається особливо гостро.

Джерела

• Іван Огієнко. «Дохристиянські вірування українського народу».
• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонології» та «Нарис української міфології».
• Григорій Павлюк. «Гуцули» (народна медицина).