Ґой з Шешор: тихий геній карпатської традиції

Один із останніх великих мольфарів Гуцульщини майже не говорив під час обрядів — і саме тому до нього йшла вся Верховина.

Останній великий мольфар

Ґой із Шешор — гуцульський мольфар із села Шешори на Косівщині, якого в записах називають «одним з останніх Великих Мольфарів». До нього йшли «на всю Верховину»: ворожбит, примівник і цілитель в одній особі. Двір його, за переказами, бував повний людей — «тьма-тьмуща, і всі за якоюсь потребою».

(Чесна примітка: ім'я «Андрій Ватаманюк», яке іноді додають до цієї постаті, у джерелах не засвідчене. Тому ми тримаємось лише записаного.)

Сила без слів

Найдивовижніше — як саме він працював. На відміну від інших мольфарів, Ґой «навіть примівок ніколи не читав». Коли приходила людина, він брав воду, на дві хвилини виходив із нею в іншу кімнату, повертався — і просто казав, що робити. Жодного шепоту, жодного дійства напоказ. Його вважали великим провидцем. Оце і є тихий геній: сила, якій не потрібні слова.

Бувальщини

Про Ґоя збереглося кілька історій. Одна жінка, несучи йому кошик яєць, засумнівалася й сховала частину в бур'яні. Ґой зустрів її словами: «А з тобою й говорити не хочу. Не вірила мені? Яйця сховала? То йди собі геть». На зворотному шляху замість яєць вона нібито знайшла гадюк.

Автор записів обережно додає: у таких випадках могла бути «мана» — уміння «відводити очі», відоме ще запорозьким характерникам. Ним мольфар підтримував свій авторитет.

Рід, що урвався

Ґой помер у віці понад сто років і до останніх днів приймав людей. Учнів він не мав і свого знання нікому не передав. У традиції вірили: мольфар, що не передасть дару, помирає тяжко. Тож інші мольфари Гуцульщини, відчувши це, з'їхалися до Шешор і три дні молилися над умираючим, щоб полегшити йому відхід.

Так разом із майстром обірвався і його рід — а пам'ять про тихого генія з Шешор лишилася в записах.

Джерела

Громовиця Бердник. «Знаки карпатської магії: таємниця старого мольфара» (розділ «Зима»). Прямі цитати — за цим виданням.